Я зараз побачив тебе так яскраво, аж до ілюзії. Ранок. Ти щойно встала й виходиш до їдальні в білій ранковій блузі. Ти така свіжа, рожева від сну. Дивишся на мене тим особливим своїм поглядом, який так чарує мене, й підставляєш губки. Нам весело. У мені так і співає щастя.
Так, правда: у мені весь час, від нашої останньої зустрічі, співає сказане тобою: «вся твоя»!
Як я тебе люблю, як я щасливий, що ти моя, довгожданна, єдина, сильна й хороша любов моя! Шу*рочко, цілую тебе боляче, боляче. Цілую, моя ти маленька дружинонько, твої милі оченята.
Я хочу тебе бачити. Коли ми будемо разом? Я хочу швидше. Устрой це, дорога. Напиши мені. Ще цілую.
Твій навіки.
41.
[Кінець травня 1906 р., Чернігів.]
Голубко моя, боюся, що ти сердишся на мене за те, що я не міг побачитися з тобою в п’ятницю. Я був упевнений, що ти поїхала, і тому заздалегідь призначив вільні дні для різного роду ділових зустрічей та занять. Сповістити всіх того ж дня я не встиг би, тому мимоволі довелося відмовитися від нашої чудової, дорогої для мене зустрічі. Ти не повіриш, як мені важко було відмовлятися. Усі ці дні я ходжу похмурий, як ніч, не знаходжу спокою й утіхи. З нетерпінням чекаю вівторка; адже тільки ти, моє щастя, даруєш мені душевний відпочинок і насолоду. Дорога, кохана, мила, єдина моя, не сердься на мене.
Жахливо погано почуваюся всі ці дні. Якось недобре, тужливо, важко на душі. Відчуваю величезну потребу в твоїй ласці, у твоєму поцілунку, хочу чути твій милий голос. Ще до вівторка! А якщо буде дощ або щось завадить? Мені моторошно стає від самої думки про якусь перешкоду.
Як ти провела ці дні? Здорова ти, моя рідна?
Чи відчувала ти, що мені так недобре? Я ночами, коли була гроза, весь час згадував тебе, моя чудова.
Люби мене, голубочко моя, будь здорова й щаслива. До скорої (і все ж безконечно далекої) зустрічі!
Цілую тебе всю, пещу, обіймаю. Моя! Моя голубко! Як солодко звучать ці слова; вони й досі не втрачають своєї первісної чарівності. Обіймаю. Люблю.
Твій.
42.
[Початок червня 1906 р., Чернігів]
Дуже я радий, серце моє, що ти завтра ще не виїжджаєш і.
Дякую тобі, мила, за обіцяне завтра побачення. Це
для мене сюрприз. Якби тільки нічого не завадило. Я
завжди непокоюсь і пояснюю це лише дуже сильним
бажанням бачити тебе. Учора ввечері я був зайнятий, не гуляв,
і сьогодні в мене болить голова. Але все це, звісно, дрібниці.
Здорова ти? ( )
Голубко, мені здається, що твоя адреса не повна. Дізнайся, як називається село, у якому житимеш, і повідом мені. Ти знаєш, я трохи боюся твоєї поїздки. Тепер у селах неспокійно, можливі аграрні заворушення. Правда, все це надзвичайно цікаво, але як би тобі випадково не дісталося. А втім, тепер усюди небезпеки.
Цілую тебе, Шурочко дорога. Люблю тебе, живу тобою. Ти моє дороге щастя, пташечко моя. Ще й ще цілую.
Твій.
43.
9. VI 1906. [Чернігів.]
Дорога моя, мила! Я досі нікуди не виїхав. Не отримую від друга свого відповіді і не знаю, чи можу поїхати до нього. Можливо, доведеться виїхати в інше місце, а куди — поки й сам не знаю. Звичайно, я зараз напишу тобі, щойно вирішу, куди поїду. Найприкріше те, що поки я не виїду з дому, не можу отримати від тебе листа, бо це було б небезпечно для твого листа, воно могло б потрапити не в мої руки. Увесь час я безмежно тужу за тобою. Перші день-два, під враженням нашої останньої зустрічі, коли я був таким щасливим, я був порівняно спокійний. Але потім почав сумувати, тужити, мучитися. Я пам’ятаю твою пораду — не сумувати, хотів би виконати твоє бажання, але, правду кажучи, це мені не вдається. Я так прив’язаний до тебе, я так люблю тебе й рвуся до тебе душею, моє сонечко! Найгірше те, що я не можу працювати. Кілька разів намагався взятися за оповідання — і все не знаходжу потрібного спокою. Все думаю про тебе: як твоє здоров’я, чи добре тобі, чи весела ти, чи думаєш про мене. Засмучує мене, що нескоро отримаю від тебе листа. Не сумуй, серце. Обіцяю тобі докласти всіх зусиль, щоб трохи заспокоїтися й відпочити. Дні в мене минають поки що за читанням, думками про тебе, купанням.
Як ти доїхала, голубко? Чи минулося твоє око? (Мої милі оченята, цілую вас!) Весело тобі? Що робиш, що думаєш, чи міцнієш? Що б я віддав за найменшу вісточку про тебе, мій милий друже! Моя ти ніжна голубко, серце моє, чудова моя Шурочко! Цілую тебе. Цілую від усього серця, так гаряче й міцно, як люблю. Я весь наповнений тобою, як губка водою, я завжди ношу тебе з собою, де б я не був, що б не робив.
Хотів би, щоб і ти носила мене з собою, щоб ми були одним неподільним створінням. Мрію про той час, коли ми будемо нерозлучні. Обіцяю тобі, що ти ніколи не пошкодуєш, що полюбила мене. Буду оберігати тебе від усього неприємного, як найдорожчу, найближчу істоту. Я тебе безтямно люблю, мій ти північний квіточок, дитино моя
мила. Цілую тебе тисячі разів. ( ) Чи відчуваєш?
Обіймаю міцно, міцно — Чекай листа. Ще цілую.
Твій навіки.
44.
17.VI Київ. 1906.
Мила моя Шурочко! Ти, мабуть, уже непокоїлася, не отримуючи від мене досі листів (я писав тобі тільки один раз із Чернігова, отримала?). Але мені не можна було часто писати тобі, голубко. Кілька днів я був хворий, страшенно боліла голова, лежав у ліжку. Потім приїхав до мене гість, який забрав увесь час, і тільки вчора я вирвався з дому й дорогою через Київ пишу тобі. Тепер ти частіше отримуватимеш від мене листи. Але мені ще важче було не мати від тебе жодної звістки, не знати, чи здорова ти, не чути від тебе твоїх завжди ласкавих, хороших, добрих слів. З великим нетерпінням чекатиму від тебе листа. Щойно отримаєш цей лист, зараз же відповідай за адресою: м. Кременець, Волинської губ., Земська Управа. Непремінному члену Віталію Гавриловичу Боровикову, для мене. Я спочатку заїду на два дні до брата, в м. Острог, а потім виїду до Кременця, де пробуду, ймовірно, до числа 26—27, а потім поїду на день-два в Трипілля, під Києвом. Нам треба скористатися цими кількома днями й частіше листуватися. Пиши, якщо це, звісно, можливо для тебе, щодня або хоча б через день. Обіцяю писати тобі часто. Як же тобі живеться, серце моє, мила моя голубко? Відпочила, одужала, не нудьгуєш? Напиши мені, як проводиш дні, як почуваєшся, весело тобі чи ні. Я був би дуже щасливий, якби побачив тебе повнішою, здоровою, веселою. Одужуй же, моє сонечко. Ніколи канікули не здавалися мені такими довгими, як тепер. Я страшенно скучив за тобою. Не можу висловити, як мені хочеться хоч разок побачити тебе на канікулах, але стримуюся від будь-яких планів зустрічей, бо знаю, що це для тебе річ неможлива. Досі я відпочивав погано, власне зовсім не відпочивав. Тепер докладу всіх зусиль, щоб одужати. Хочу, щоб ти була задоволена мною,
Шурочко. Тут зустрічають мене так тепло й привітно, що мені навіть соромно. Доглядають мене, усі кличуть до себе, розривають. Влаштовують обід для мене, на який збереться багато цікавих, талановитих людей. Але все це я охоче проміняв би на один твій поцілунок. Виїжджаю сьогодні ввечері, а завтра вранці буду на місці, бо їду кур’єром.
Пробач, голубко, за нашвидкуруч написаного листа. Тут мені заважають, надто багато людей, надто багато турбот про мене. Із завтрашнього дня я буду вільніший. Думаєш про мене? Любиш мене? Я весь час ношу твій образ у серці й не розлучаюся з ним. Бачу тебе, розмовляю з тобою й цілую. До наступного листа! Пиши зараз. Обіймаю тебе міцно, друже мій. ( . . . . )
Люблю безмежно.
Твій.
Ще й ще цілую. Моя ти кохана, добра, чудова дитино! Пиши ж.
45.
м. Заслав, Волинська губ. 20 VI 1906.
Пишу тобі, серце моє, з дороги. Ми з братом вирушили в поїздку на конях губернією — і я дуже задоволений. Учора зробив понад 75 верст, на сьогодні залишилося верст 80. Місця тут чудові, маса лісів, пагорби, ріки й ставки. Правда, трохи втомився, але це дрібниці. Завтра виїду в Кременець відпочивати й наперед радію, що застану твого листа. Як мені хочеться почути від тебе хоч слово, дізнатися, що з тобою, голубко, як ти почуваєшся, чи здорова. Ціла вічність, здається, минула з того часу, як я тебе бачив. Тепер, далеко від тебе, я ще частіше думаю про тебе, ще більше ціную тебе, Шурочко моя мила. Така ти в мене добра, мила, така чудова! Щоразу стає тепліше й радісніше на серці, коли згадую про свого дорогого друга.
А як мені хочеться поцілувати тебе — півжиття, здається, віддав би за один поцілунок.
Я здоровий, хоча відчуваю, що не видужаю доти, поки ми не будемо разом. Тільки ти можеш дати мені здоров’я, гарний настрій, щастя.
От коли б я працював із насолодою. Відчувати, що поруч із тобою б’ється любляче й люблене серце — адже це,
Шурочко, рідкісне щастя. У мене мало було в житті радощів і, можливо, тому я так сильно дорожу твоєю прихильністю.
Пробач, голубко, за короткого листа. Мені хотілося хоч
кількома словами поділитися з тобою. Все ж це краще,
ніж нічого. З Кременця напишу докладніше. Пиши мені, дитино,
частіше. Без тебе, без твоїх листів страшенно нудьгую. ( )
Будь здорова й весела.
Твій назавжди.
Пиши ж. Ще й ще цілую.
46.
Липень 1906, м. Кременець.
Я дуже схвильований, голубко моя, не отримуючи від тебе жодного слова. На всі мої листи (а їх було 4) ти не відповідаєш. Отримуєш ти мої листи? Можливо, я пишу в порожнечу через те, що адресу ти дала мені не зовсім повну (я не знаю, якого повіту м. Брагін). Це було б найгірше, бо і ти могла б хвилюватися й не знала б, що думати про моє мовчання. Як це важко й неприємно. Утішає мене тільки перспектива швидкої зустрічі, адже 5-те вже близько. Я був цілком упевнений, що застану твого листа (або навіть листи) у Кременці, але сталося повне розчарування, тривога, неприємна несподіванка. Після цього листа нічого не пиши мені: я виїжджаю звідси 27-го, отже не встигну отримати відповіді. Як ти живеш, моє щастя? Одужала, здорова, не нудьгуєш, любиш мене як і раніше? Усі мої думки зайняті Тобою, я не розлучаюся з тобою ні на хвилину, люблю ще сильніше й відчуваю найгострішу спрагу твоїх пестощів.