Разрытая могила

Край мой тихий, мать Украина,
Чей грех искупаешь?
За кого ты в муках гинешь,
Кем так погибаешь?
Разве ты не возносила
Рано утрен молит?
Или ты детей не вчила
Честно в свете жити?
«Я молилась, я трудилась,
Глаз не закрывала,
И детей своих в доброму
Нраве наставляла.
Как цветочки в чистом поле
Вырастали дети,
Волю знала я и властью
Пользовалась в свете.
О Богдане, сын мой любый!
Горе мне з тобою,
Что ж ты сделал, нерозумний,
С матерью рідною?
Над твоею колыбелью
Песнь в неволі пела
И со слезами на волю
Долго я смотрела.
О Богдане, коли б знала,
Что мне жить придётся —
Я б тебя в самой колыбели
На смерть задушила!
Чужеземці овладели
Степью моїєю,
Діти мої на чужині
Слугують за жменю.
Дніпр мій, брат мій, висихає
У степах тужливих,
А москаль у полі бродить,
Риється в могилах.
Не своє він риє, шука,
Пращурське тривожить…
Перекинчик виростає —
Виросте, поможе
Хазяйнувать у Вкраїні
Чужому… Спішіть же —
І з матері сорочку
Останню зніміте!
Звірі, звірі! Рідну неньку
Розпина, вбивайте!»
Вся розрита, розкопана
Давняя могила…
Що ж знайшли в ній? Що колись там
Батьки положили?
О, коли б нам відкопати
Скарб той, що зотлілий,
Не тужила б рідна мати,
Не ридали б діти…

9 октября 1843.
Березань.