N.N. (Ты выступаешь вежливо, порядочно)

Ты ведёшь себя чинно, достойно,
Говоришь рассудительно, стройно,
И лицо у тебя — свет и ласка —
На тебя заглядится не раз
Не одна молодая прекрасна,
Но во мне ты вызываешь зглаз.

Мне всё чудится: ты переполнен
Слёз и крови селян — до краёв,
Что питался ты злобой бездонной,
Що твій батько — гнобитель, катів,
Что в груди он носив своё пекло,
Заливал его вином до дна,
А коли попрощается з веком —
Проклянет его кара страшна
За всі злочини, грабування люте,
За знедолене, голе село —
Братовбивства тавро понесеш ти
На чоло, що як мармур було.

І відчуєш ти жар невгасимий,
Що серце твоє обпече,
І тривога, як меч нерушимий,
Твої думи розсіче і зітре.
У грудях, наче буря в негоду,
Дикі пристрасті рвуться й ревуть,
І, як буря збурює воду,
В багно тебе втоплять, зітруть.
І твоя вже рука не з любов’ю —
А з неправдою буде в змові,
І від сліз моїх, слів моїх з болю
Серце рветься, бо думаю — що з тобою?

Та дарма, що такий ти приємний,
Що ти друг і в словах, і в ділах,
Що ти чемний, людяний, темний,
Що любові шукаєш у снах!
Та неправда, якою ти зрослений,
Щастя людям не зможе дати!
Як огонь, у соломі захований,
Знищить дім — не лиш стіжок спалити.